Без телевизора современной жизни и не вообразишь. Есть такие семьи, в которых «говорящий ящик» включён на протяжении целого дня, есть и такие, где «ящики» стоят в каждой комнате и даже на кухне. При этом взрослые, исходя из «собственного опыта», уверенные в безвредности пребывания детей перед телеэкраном. Эта мысль не только ошибочная, но и опасная.

Ведь в мозге, который «созревает», в отличие от «зрелого», идут совсем другие процессы. Взрослый человек оценивает, фильтрует, анализирует и перерабатывает информацию на основе «подсознательной» наставительной «базы данных», приобретённой в детстве. А малыш такой «базы» не имеет, он её только формирует. И если в определенный природой время не сформирует, то в дальнейшем останется в буквальном понимании этих слов неполноценным. Вы слышали о судьбе «маугли» - детей, похищенных дикими зверями, а потом возвращёнными к человеческому обществу? Общаясь в первые годы жизни только с животными, ни один из них не стал социальным человеком. Научить их чему-то было невозможно, и жить среди людей они уже не могли - гибнули...

Формирование и закрепление у детей важнейших установок - на всю дальнейшую жизнь - происходит пропорционально возрасту и созреванию мозга. Ориентировочный график развития мозга есть таким: в 4 года - 80 %, в 6 - 90, в 10 - 97, в 18 лет - почти 100 %. Со сказанного ясно, что беспрерывный поток образов и звуков, который польётся из телевизора, на всю жизнь формирует у ребёнка «базу данных», ведущей установкой которой является пассивное восприятие действительности, а отсюда - равнодушие и безделье. «Ящик» бесповоротно воспитывает личность с низкой трудовой активностью и творческим потенциалом - телеинвалида. Он имитирует работу или выполняет «из-под палки» примитивную работу, сидя в охране или вяло торгуя на вещевом рынке. В «наилучшем» случае он накачивает мышцы и «завязывает шнурки» лидерам преступных группировок. Он легко может стать безработным, вором, бомжем...

Исследованиями доказано, что благополучные, «нормально» работающие юноши и девушки в раннем детстве смотрели телевизор не больше часа в неделю, а некоторые росли в семьях, где «ящика» вообще не было. Более или менее удовлетворительно приспособились к жизни те, кто в детстве «общался» с телевизором не больше полчаса на день. За оценкой экспертов, 10 часов телевизионных сеансов на неделю уменьшают творческий потенциал ребёнка на четверть, 2 часа на день - почти наполовину. Если в дошкольном возрасте смотреть телевизор больше трёх часов на день, можно потерять 90 % социальной активности.

Около 20 лет назад я гостил у знакомых в Ленинграде. Их маленькая дочь все вечера просиживала перед телеэкраном, но на мои предостережения родители не обращали внимания. Девушка закончила школу, и в дальнейшем уже не училась и не работала: «друзья», наркотики...

Большинство из не менее 20 миллионов безработных Европы - телеинвалиды. Такая же судьба ожидает и на многих выпускников наших городских школ. Как показывают социологические исследования, в недалёком будущем творческий потенциал «человеческого фактора» в Украине уменьшится наполовину. Это отрицательно повлияет на экономику, безопасность страны, демографию.

А что же Америка, спросите вы? Ведь там дети долго смотрят телевизор, а страна процветает! Я убеждён, что развитие телевидения и видеосредств снижает и без того невысокий уровень массового школьного образования американцев. Стрельба и убийства в их школах также не возникают на ровном месте. А творческую потугу сверхдержавы поддерживает приток творчески активных работников из других стран мира.

Знакомый солидный бизнесмен из США, украинец за происхождением, как-то сказал мне: “Мы живем вместе с детьми, и потому у нас телевизора не было и не будет. Ведь сначала - малыши и телевизор, потом - взрослые преступники”.

Психологи рекомендуют, чтобы ребёнок до 4-х лет (повторю - период созревания 80 % структур мозга) не смотрел телепередач. После 6-ти лет (90 %) общаться с «ящиком» можно не больше одного часа в неделю, после 10-ти лет - не более 2-3-х часов в неделю. После 16-ти лет ограничения снимаются - ребёнок становится почти взрослым. Родители должны сделать выбор между недовольством ребёнка и сознательно причинённым ему вредом.

 

Виталий Колесник, observer.sd.org.ua (прим. ред.: переведено с украинского языка).

 

* * *

Телевізор калічить дітей

 

Без телевізора сучасного життя і не уявиш. Є такі сім’ї, в яких «говорящий ящик» увімкнено протягом цілого дня, є й такі, де «ящики» стоять у кожній кімнаті і навіть на кухні. При цьому дорослі, виходячи з «власного досвіду», упевнені у нешкідливості перебування дітей перед телеекраном. Ця думка не тільки помилкова, але й небезпечна.

 

Адже в мозку, що «дозріває», на відміну від «зрілого», ідуть зовсім інші процеси. Доросла людина оцінює, фільтрує, аналізує й переробляє інформацію на основі «підсвідомої» настановчої «бази даних», надбаної у дитинстві. А маля такої «бази» не має, воно її тільки формує. І якщо у визначений природою час не сформує, то надалі залишиться у буквальному розумінні цих слів неповноцінним. Ви чули про долю «мауглі» — дітей, викрадених дикими звірми, а потім повернутими до людського суспільства? Спілкуючись у перші роки життя тільки з тваринами, жоден із них не став соціальною людиною. Навчити їх чомусь було неможливо, і жити серед людей вони вже не могли — гинули...

 

Формування і закріплення у дітей найважливіших настанов — на все подальше життя — відбувається пропорційно вікові й дозріванню мозку. Орієнтовний графік розвитку мозку є таким: у 4 роки — 80 %, у 6 — 90, у 10 — 97, у 18 років — майже 100 %. Зі сказаного ясно, що безперервний потік образів і звуків, який лине з телевізора, на все життя формує у дитини «базу даних», провідною настановою якої є пасивне сприйняття дійсності, а звідси — байдужість і неробство. «Ящик» незворотно виховує особистість із низькою трудовою активністю і творчим потенціалом — телеінвалида. Він імітує працю чи виконує «з-під палиці» примітивну роботу, сидячи в охороні або мляво торгуючи на речовому ринку. У «щонайліпшому» разі він накачує м’язи та «зав’язує шнурки» лідерам злочинних угруповань. Він легко може стати безробітним, злодієм, бомжем...

 

Дослідженнями доведено, що благополучні, «нормально» працюючі юнаки і дівчата в ранньому дитинстві дивилися телевізор не більше години на тиждень, а деякі росли в сім’ях, де «ящика» взагалі не було. Більш-менш задовільно пристосувалися до життя ті, хто в дитинстві «спілкувався» з телевізором не більше півгодини на день. За оцінкою експертів, 10 годин телевізійних сеансів на тиждень зменшують творчий потенціал дитини на чверть, 2 години на день — майже наполовину. Якщо в дошкільному віці дивитися телевізор більше трьох годин на день, можна втратити 90 % соціальної активності.

 

Близько 20 років тому я гостював у знайомих у Ленінграді. Їхня маленька дочка усі вечори просиджувала перед телеекраном, але на мої застереження батьки не звертали уваги. Дівчина закінчила школу, та надалі вже не вчилася і не працювала: «друзі», наркотики...

 

Більшість із мало не 20 мільйонів безробітних Європи — телеінваліди. Така ж доля очікує і на багатьох випускників наших міських шкіл. Як показують соціологічні дослідження, у недалекому майбутньому творчий потенціал «людського чинника» в Україні зменшиться наполовину. Це негативно вплине на економіку, безпеку країни, демографію.

 

А що ж Америка, запитаєте ви? Адже там діти довго дивляться телевізор, а країна процвітає! Я переконаний, що розвиток телебачення і відеозасобів знижує й без того невисокий рівень масової шкільної освіти американців. Стрілянина та убивства в їхніх школах також не виникають на рівному місці. А творчу потугу наддержави підтримує притік творчо активних працівників з інших країн світу.

 

Знайомий солідний бізнесмен із США, українець за походженням, якось сказав мені: “Ми живемо разом із дітьми, і тому у нас телевізора не було і не буде. Адже спочатку — малята і телевізор, потім — дорослі злочинці”.

 

Психологи рекомендують, щоб дитина до 4-х років (повторю — період дозрівання 80 % структур мозку) не дивилася телепередач. Після 6-ти років (90 %) спілкуватися з «ящиком» можна не більше однієї години на тиждень, після 10-ти років — не більш 2—3-х годин на тиждень. Після 16-ти років обмеження знімаються — дитина стає майже дорослою. Батьки повинні зробити вибір між невдоволенням дитини і свідомо заподіяною їй шкодою.

 

Віталій КОЛІСНИК observer.sd.org.ua